Головне – якість освіти і шанс для дитини її отримати

Реформування освітніх закладів  нині наражається на спротив на місцях тих, хто вірить у застарілі установки на кшталт:  немає школи – немає села. Люди погоджуються навчати своїх дітей в неналежних умовах, аби лише зберегти школу, яка свого часу дійсно слугувала  мобілізаційним і культурним осередком сільської громади. Але часи змінилися, і такий підхід не відповідає нинішнім реаліям і гальмує розвиток. Переконати ж людей підтримати необхідні зміни виявляється чи не найскладнішим завданням.

Актуальна тема  реформування освіти у контексті реформи децентралізації та створення моделей нових сучасних навчальних закладів стала предметом обговорення  за круглим столом у прес-центрі “Чиста політика”  1 листопада. У заході взяли участь Микола Конопацький , начальник управління освіти і науки Чернігівської ОДА;  Анатолій Тимошенко, кандидат історичних наук, доцент кафедри педагогіки та методики викладання історії Інституту історії, етнології  та правознавства ім. Лазаревського ЧНПУ ім. Т.Шевченка, проректор з науково-педагогічної та виховної роботи;  Сергій Лебедко, директор Ріпкінського ЗНЗ №2; Регіна Гусак, депутат міської ради, голова правління ГО “Жменя”;  Наталія Кучерява, вчитель Ріпкінського ЗНЗ №2;  Андрій Афанасенко, голова курсантсько-студентського самоврядування Академії пенітенціарної служби України.

Специфіка Чернігівського регіону – велика кількість малокомплектних шкіл

Процес реформування освіти відбувається  загалом по всій країні. Однак, як зауважив начальник управління освіти і науки Чернігівської ОДА Микола Конопацький, Чернігівщина і тут відзначилася своєю специфікою. Складна демографічна ситуація призвела до скорочення учнів у школах і до збільшення кількості малокомплектних шкіл. За словами управлінця, з 546 загальноосвітніх шкіл області 291 – малокомплектна.  У процентному співвідношенні це становить 53,3%. Тобто  понад як кожна друга школа у нашому регіоні має статус малокомплектної, тоді як  по Україні цей показник набагато менший – кожна пята школа.

 У регіоні діють 183 освітні навчальні заклади, учнівський контингент яких становить 100 і менше учнів, у 92 школах – 40 і менше учнів, у 14 початкових школах чисельність учнів взагалі менше 10. У  38 малокомплектних загальноосвітніх школах відсутні або 10-й, або 11-й клас, а у 5-ти школах учнів старшої школи немає взагалі.

Що це означає з економічної точки зору?

Вартість утримання одного учня у малокомплектній школі невиправдано висока. Микола Конопацький проілюстрував цю тезу цифрами. За  розрахунковими показниками Мінфіну 2015 року  вартість  утримання одного учня становила 8 тисяч 898 гривень, а в нашій області середня вартість сягнула  12 тисяч 329 гривень. У малокомплектних школах взагалі досягала   близько 20 тисяч гривень, тобто більше ніж у два з половиною рази. А в деяких навчальних закладах ця вартість сягає понад 30 тисяч гривень.

Чернігівська область  має один із найгірших демографічних показників. Тому  і раніше вживалися заходи щодо оптимізації шкільної мережі. Починаючи з 2005 року було закрито 228 шкіл, оскільки кількість учнів в області скоротилася на 43 тисячі, або на 32%. «Це не ми школи закриваємо, їх закриває саме життя через скорочення учнівського контингенту», – зауважив М.Конопацький. І нагадав, що з 1 вересня 2016 року законодавством передбачено припинення фінансування за рахунок освітньої субвенції загальноосвітніх навчальних закладів, кількість учнів у яких становить менше 25 учнів (окрім початкової ланки). Щодо початкової ланки, то як зауважив М.Конопацький, підхід  міністерства освіти збігається з думкою управлінців та фахівців: початкова школа має бути в тому населеному пункті, де живе дитина. Якщо є у селі хоча б пятеро учнів і умови для навчання, то освітян і місцеву владу налаштовують організовувати навчання за місцем проживання. Фінансування можуть здійснювати органи місцевого самоврядування, а також за приватні кошти, закон це дозволяє.

Але  найголовніше: малокомплектна школа не справляється із основним завданням – забезпечити якісну освіту дитині.

У малокомплектних школах не лише є проблеми з кількістю учнів, з належною навчальною базою, але і з наявністю фахових викладачів. Як повідомив Микола Конопацький, безліч прикладів, коли вчителі викладають предмети не за фахом, або навіть кілька предметів. Існує і сумний рекорд, коли один вчитель викладає зарубіжну літературу, а також німецьку мову, українську мову та літературу, правознавство, інформатику, географію, природознавство, фізкультуру, трудове навчання, основи здоровя, художню культуру. М.Конопацький називає такі школи псевдо-школами і вважає, що захист їх існування не витримує ніякої критики. На його переконання, село оживе тоді, коли запрацює виробництво, зявляться нові робочі місця. Тоді налагодиться життя, будуть діти, буде і школа – не навпаки. Нині ж на перехідному етапі дискусії на  тему: «Чи потрібна освітня реформа?» мали б вже залишитися в минулому і не забирати час.   Сьогодні треба втілювати в життя ті моделі, які виправдали себе в інших країнах і дозволяють забезпечити якість освіти відповідно до сучасних вимог.

Закон про освіту – чого очікувати

Микола Конопацький пояснив певні  аспекти змін у освітній сфері, які запроваджуватимуться новим законом про освіту.  Як відомо, відповідний законопроект народні депутати ухвалили у першому читанні 6 жовтня, а схвалення його як закону освітяни очікують до кінця цього року.  Він передбачає приведення структури освіти у відповідність до потреб сучасної економіки та інтеграції України в європейський економічний та культурний простір. За словами М.Конопацького, серед врахованих поправок були і пропозиції від чернігівських освітян, які  стосувалися специфіки нашого регіону. 

Отже, відповідно до сучасних тенденцій в Європі та світі, новий законопроект пропонує три види здобуття освітиформальну (здобувається за освітніми програмами відповідно до визначених законодавством професій, передбачає досягнення здобувачами освіти  визначених стандартів); неформальну (до неї належить, наприклад, нинішня позашкільна освіта), і самоосвіту, яка передбачає здобуття особою певних компетентностей.

Законом передбачатиметься запровадження 12-річної повної загальної середньої освіти: для початкової освіти – з 1 вересня 1918 року; для базової середньої – з 1 вересня 2022 року;  для профільної середньої – з 1 вересня 1918 року.

Повна загальна середня освіта включає: початкову освіту тривалістю 4 роки: 1-4 класи; базова середня освіта триватиме 5 років: 5-9 класи; профільна середня тривалістю 3 роки: 10-12 класи, або заклади професійної  освіти.

Здобуття профільної освіти передбачає два спрямування: академічне профільне навчання та  професійне. Як пояснив М.Конопацький, академічний рівень – це ліцеї для тих, хто має нахили до певних наук, з подальшим вступом до вищих навчальних закладів.  А професійний рівень – це заклади профтехосвіти, які існують і сьогодні, а із 2018 року сюди входитимуть коледжі і технікуми.

Серед новацій М.Конопацький відзначив, що існуючі школи-інтернати, де навчаються діти-сироти та діти позбавлені батьківського піклування, мають перейти у підпорядкування центрального органу виконавчої  влади у сфері соціального захисту. А діти зі шкіл-інтернатів навчатимуться у звичайних загальноосвітніх навчальних закладах – разом з іншими дітьми.

«Як все відбуватиметься на практиці – побачимо. У нас є  перспективний план реформування. Звісно, що с 1 січня усі новації навряд чи почнуться, важко все одночасно робити, і життя вноситиме корективи, але ми до цього йдемо», – сказав він. І особливо наголосив, що основна ідея реформи освіти – забезпечити дитині можливість розкритися максимально, проявитися її здібностям, талантам, неповторній індивідуальності, побачити в дитині особистість. І для цього необхідно забезпечити творчу свободу і вчителю, і учню.

Опорні школи – нову страшилку долає  успішний приклад.

Оптимізація шкільної мережі передбачає створення так званих опорних шкіл. Ідея в тому, що такі школи акумулюватимуть потужний матеріально-технічний ресурс, матимуть високопрофесійний склад педагогічних працівників, можливість співпрацювати за програмами Світового банку та інших міжнародних інституцій. А отже  забезпечуватимуть дітям, у тому числі з сільської місцевості, можливість отримати якісну, сучасну, конкурентоспроможну освіту.

Така школа забезпечуватиме підвіз учнів шкільними автобусами з навколишніх населених пунктів. Зрозуміло, що ці перспективи знову викликали спротив захисників місцевих шкіл і побоювання всілякого роду, у тому числі й пов’язаних з клопотами відправляти дитину в інший населений пункт.

Найкращими аргументам на користь будь-яких нововведень може бути тільки реалізований успішний приклад. І він є. На круглому столі у прес-центрі «Чиста політика» його представив директор Ріпкінської загальноосвітньої школи №2 Сергій Лебедко. Він, зокрема, зауважив, що насправді не ставив собі за мету отримувати для школи статус опорної. Але багаторічна системна праця над матеріально-технічною базою у відповідності до сучасних вимог, підбір кваліфікованих педагогічних кадрів зробили свою справу. Сьогодні  у школі навчається 570 учнів, працює 59 вчителів, серед яких відмінники освіти, вчителі-методисти, переможці обласного конкурсу «Учитель року». Як зауважив Сергій Лебедко, у їхній школі не може бути мови про викладання предметів вчителем іншого фаху. Навпаки, з кожного предмета є кілька вчителів, які працюють як методоб’єднання, постійно обмінюючись досвідом та новими ідеями. Окрім предметних кабінетів, у школі працюють кабінети автосправи, швейна та трудова майстерні, клас хореографії, козацька канцелярія, є своя шкільна газета. Школа є переможцем ІІ Міжнародної виставки «Сучасна освіта в Україні», учасником багатьох освітніх проектів та програм, членом Всеукраїнської асоціації шкіл майбутнього.  Сьогодні до цієї школи приходять за власним бажанням, спонукаючи довколишні малокомплектні школи закриватися природним шляхом. Директор влаштовує дні відкритих дверей, вважає дуже важливим, щоб батьки і діти ухвалювали рішення після відвідин школи та спілкування з педагогами. Учнів з навколишніх сіл підвозять у школу чотирма автобусами.

Щодо працевлаштування вчителів тих шкіл, які підпадають під скорочення – болюча, насправді, тема. У Ріпкінській школі №2 і тут є показовий приклад. Наталія Кучерова працювала за фахом вчителя початкових класів та української мови у малокомплектній школі Задеріївки. Необхідність змін не викликала у неї паніки. Вона перейшла працювати за фахом до Ріпкінської школи №2, окрім того отримала додатково півставки вихователя і супроводжує дітей з довколишніх сіл у шкільному автобусі. Іншими словами, вона разом з колишніми учнями вранці їде на роботу до Ріпок, а увечері повертається додому. Задоволені усі, у тому числі батьки, які певною мірою спокійні за своїх дітей. А найголовніше – діти навчаються у сучасній школі і отримують необхідні знання, навички та компетентності, які дозволять їм вести повноцінне життя у сучасному світі.

Віра Лобановська

Головне – якість освіти і шанс для дитини її отримати
Оцініть матеріал!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Здесь размещаете любое содержание.... (Події зараз вимкнено)