Жили-були… ч.ІІІ «Свободы cеятель пустынный»

Ми вже розповідали про кілька родин, котрі прославили Чернігівщину і, зокрема, Плиски Борзенського уїзду. Торік минуло сторіччя від дня смерті, мабуть, найвідомішого уродженця Плисок – Івана Ілліча Петрункевича.

Петрункевич – найяскравіший представник ліберальних діячів перших двох російських революцій. Він був мировим суддею і земським гласним. Іван Ілліч стояв біля витоків Союзу визволення, Спілки визволення і конституційно-демократичної партії. Був депутатом І Держдуми. У Петербурзі заснував і видавав ліберально-прогресивну газету «Речь».

При цараті був на засланні. Потерпав від утисків і репресій. Вітав Лютневу революцію. А в 1919 році опинився в еміграції. Жив у Німеччині і Франції, Америці і Швейцарії. Помер у Чехії 1928 року. На його могилі викарбувані Пушкінські рядки «Свободы сеятель пустынный, Я вышел рано, до звезды…» .

Загальноприйняте твердження і здогадка, що В. Набоков вивів Івана Петрункевича під прізвищем Іоголевича у романі «Подвиг» : «Мартину найбільше шкода своєрідності покійного, – його жестів, бороди, ліпних зморшок, неочікуваної сором’язливої посмішки, і ґудзика на піджаку, що висів на нитці, і манери усім язиком лизнути марку, перед тим, як наліпити її на конверті та хлопнути по ній кулаком. Це було в якомусь розумінні цінніше його громадських заслуг».

Іван Ілліч Петрункевич лишив незавершені спогади зі скромною назвою «Із записок громадського діяча». Вони видавалися ще 1934 року в Берліні як один з томів «Архіву російської революції». Відтоді книга майже недоступна читачам. Але містить чимало цікавих – і актуальних!-думок та спостережень. Петрункевич не шукав слави, не робив кар’єри, та, безперечно, був серед видатних політичних діячів своєї епохи. Почав життя майбутній кадет за кріпацтва, завершив  – у часи сталінізму. Тож бурхливі події не лише супроводжували його життя – він активно їх творив.

Сили, знання і бажання колишній плисківський поміщик поклав на  утвердження справедливого устрою, на служіння Батьківщині. «Отрезаные от родины, скитаясь из страны в страну, мы не перестаем думать об отчей земле. И эти наши воспоминания о ней остаются для нас единственным утешением. Пусть же они станут одним из кирпичей возрождения родины, в которое мы твердо верим».  Це слова посвяти до книги спогадів Петрункевича.

Погортаємо уявні сторінки. Ось як видатний ліберал оцінював більшовизм і по-сучасному – декомунізацію. Він зауважував, що більшовики постійно посилаються на Герцена, вважають себе послідовниками і прикривають його іменем « власні ідеї комуністичного канібалізму». Петрункевич називав такий маніпулятивний підхід « ганебною профанацією». І нагадував: Герцен не лише політичний діяч і мислитель, а й великий патріот і гуманіст. «На його руках немає й краплі крові, на його совісті – жодного злочину проти батьківщини. Гідний громадянин своєї Вітчизни, він ніколи зраджував їй заради Інтернаціоналу». Які правдиві рядки! І як їх треба повторювати  сучасним патріотам.

Керівники партії Народної свободи. Праворуч – І.І..Петрункевич

1864 року імператор Олександр ІІ вдався до земської реформи. Тоді в дуже обмежених правах у кількох губерніях  виникли земські установи. І саме в них побачив Іван Петрункевич можливість реалізації власних мрій і прагнень. Він брав участь у відкритті першого земського з’їзду Чернігівської губернії.

Коли після завершення навчання молодий юрист оселився в Плисках, він з цікавістю і непідробним інтересом вивчав традиції і характер «малоросійських селян і козацтва». З подивом побачив: в уїзді  – жодної школи! Згодом писав: «Уряд здавна засвоїв погляд на писемність народу як на небезпеку для спокою і цілісності держави. Чого ж дивуватися, коли у народу не стало відчуття патріотизму, єдності з державою? Пішли прахом  духовні і матеріальні цінності, нагромаджені сорока поколіннями предків. Щоб народ знав і любив свою Вітчизну, потрібно, аби він знав своє минуле, не відділяв себе від держави і брав участь у її справах.» Дивно, що цим спостереженням більше віку, а вони насущні, як ніколи…

Втім, історія вчить того, що нічого не вчить. Видатний ліберал –а в серпні 1903 року Іван Ілліч був серед учасників установчого з’їзду ліберального  «Союзу визволення»  в Швейцарії- Петрункевич радо вітав об’єднання противників самодержавства у боротьбі за політичну свободу в межах конституційної монархії. Серед засновників «Союзу» крім нього були майбутні критики більшовизму і радикалізму (до якого, до речі, самі ж раніше і закликали!). Булгаков, Струве, Львов, Франк – епоха! Вони заочно (Петрункевич був на засланні) обрали його очільником «Союзу».

Депутати І Думи від Тверської губернії. Сидит третій ліворуч – І.І.Петрункевич

З головою поринув Іван Ілліч у політику. Тверськими виборцям обраний до складу І Держдуми, він активно намагався перетворити Думу на майданчик для обструкції уряду. Ліберали щиро вірили: якщо негайно передати владу Думі, а поміщицькі землі селянам, то зламавши таким чином усю державну систему, вони залучать народні маси до управління. На зауваження Столипіна, що влада повинна зберегти  спокій і порядок для всіх її громадян, ліберали не зважали.

До того ж лівих терористів кадети  сприймали як «корисних статистів». І не вбачали від них загрози. Навіть тоді, коли за три місяці 1906 року бойовики здійснили 174 теракти. На що лідер кадетської фракції Думи заявляв: «Зліва ворогів у нас немає». Та дуже швидко життя переконало їх у зворотному. Після розпуску Думи примирення опозиції з владою не відбулося. 167 депутатів Думи, в тому числі й Петрункевич, підписали «Виборгську відозву» із закликом до виборців бойкотувати військову службу і не сплачувати податки. Суд позбавив колишніх думців виборчих прав і призначив відбути по три місяці за гратами.

Після думської невдачі Петрункевич  спільно з Мілюковим деякий час займався виключно партійними справами.1917 рік застав кадетського патріарха в Ялті. Лютневу революцію він прокоментував  так:          «Монархія здійснила над собою акт самогубства». Більшовицький заколот викликав несприйняття. Хоча кадети своєю поведінкою і ідеями підготували його, як ніхто. Диктатуру «білих генералів» Петрункевич теж не зміг прийняти. Тому через Францію виїхав до Америки, де викладав в університеті один з його синів.

Старий земець весь час сподівався на падіння більшовицької влади і мріяв про швидке повернення. У спогадах І.І. Петрункевича відчувається  упевненість автора в бездоганності власної громадсько-політичної діяльності. Іван Ілліч болісно реагував на слова друга, котрий лишився в РРФСР, Вернадського: «Поколіннями російська інтелігенція підготовлювала ( і з якою енергію і пристрастю!) цей устрій». Трагедія видатного ліберала і кадета полягала в тому, що до кінці він так і не зрозумів цього…

Помер Іван Петрункевич далеко від отчих Плисок. Прах його спочиває на Ольшанському кладовищі Чехії.

Олексій Чугуєв

Фото з відкритих джерел

Оцініть матеріал!

Позначки:

Читайте також:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *