Плюси та мінуси дипломатії Зеленського у червні

Розпочався період, коли президент Зеленський вже не може пояснювати свої невдачі помилками попередників чи посилатися на недосвідченість дипломатичної команди

Червень 2020 року дав старт відліку другого року дипломатії Зеленського. Він збігся з періодом адаптації карантину до нової динаміки епідемії коронавірусу і переходом з віртуальної дипломатії до практичної, активної діяльності третього міністра закордонних справ та початком роботи четвертого (!) за 12 місяців віце-прем’єр-міністра з питань європейської та євроатлантичної інтеграції. Розпочався період, коли президент Зеленський вже не може, хоча досі не полишає таких спроб, пояснювати свої невдачі помилками попередників чи посилатися на недосвідченість дипломатичної команди.

Звітний місяць запам’ятався важливими зовнішньополітичними досягненнями України — довгоочікуваним отриманням потужного пакету фінансової підтримки від міжнародних партнерів та інституцій, передусім МВФ і ЄС, що допомогло уникнути дефолту країни, і включенням України до Програми розширених можливостей НАТО.

Водночас він позначився і тривожним дзвінком для української влади — негативна публічна реакція міжнародної спільноти на політично вмотивовані переслідування демократичної опозиції та використання вибіркового правосуддя для розправи з політичними опонентами.

Об’єктивну відсутність дипломатичної практики у карантинний період українська дипломатія намагалася компенсувати досить серйозними обіцянками і амбіційними зовнішньополітичними анонсами: пожвавлення азійського напряму зовнішньої політики, отримання трьох «безвізів» у відносинах з ЄС і, за словами очільника ОПУ в інтерв’ю німецьким ЗМІ, «вступу в ЄС хоч завтра», створення міжнародної платформи деокупації Криму і ухвалення національної стратегії його повернення. Чи будуть ці очікування цього разу переведені у конкретні здобутки — питання риторичне.

Помітною доктринальною заявою після року дипломатичних шарахань стало те, що пріоритетом дипломатії Зеленського відтепер є економіка. Можна довго сперечатися, чи правильно визначений саме цей єдиний зовнішньополітичний пріоритет в умовах російської гібридної війни проти України та посилення проросійських реваншистських тенденцій в Україні. Напевно, логічніше було б, щоб українська дипломатія концентрувалася на трьох стовпах — безпека, економіка та гуманітарна складова (передусім, розвиток українських інститутів за кордоном, просування української культури). Адже ці три пріоритети міцно взаємопов’язані і мають для України життєво важливе значення. Тепер цікаво буде спостерігати, як президент Зеленський, використовуючи, за словами його радників, свій головний зовнішньополітичний козир — гумор, буде забезпечувати реалізацію єдиного зовнішньополітичного пріоритету і захищати національні інтереси.

Плюси червня

Отримання Україною консолідованого пакету фінансово-економічної допомоги від МВФ, ЄС, Світового банку, а також перспектива виділення від ЄС 1,2 млрд. євро допомоги на цілі боротьби з наслідками пандемії коронавірусу. Довгоочікуване відновлення програми співпраці з МВФ стало добрим сигналом для іноземного бізнесу та інвесторів щодо надійності українського ринку. Натомість, надання «коронавірусної допомоги» від ЄС обумовлено виконанням українською стороною низки критеріїв, передусім у сфері верховенства права та у судовій реформі, де поки відбувається регрес. Хочеться вірити, що офіційний Київ скористається цими можливостями.

Червень позначився активізацією діалогу з Угорщиною. По суті, перший закордонний візит глави МЗС Дмитра Кулеби до Угорщини після його призначення на посаду міністра, проведення першого за останні 7 років засідання міжурядової українсько-угорської комісії з питань економічного співробітництва стали безумовно позитивними подіями і заклали підвалини для нормалізації відносин. Першим позитивним наслідком цього процесу стала відмова Угорщини від блокування в рамках НАТО питання про включення України до Програми розширених можливостей. Однак, як засвідчив нещодавній візит Петера Сійярто в Україну, поки туманними видаються перспективи врегулювання існуючих проблем у відносинах Києва і Будапешта, оскільки за його підсумками сторони «домовилися домовлятися».

Позитивним резонансом відзначилося рішення НАТО про залучення України до Програми розширених можливостей. Це, безперечно, крок у вірному напрямі, який поглиблює та зміцнює наше партнерство з Альянсом, але не забезпечує курс на інтеграцію. Тому важливо, аби участь у Програмі розширених можливостей не стала альтернативою Плану дій щодо членства (ПДЧ) — перевіреному інструменту, який реально відкриває шлях України до членства в НАТО. Слід переходити від філософії партнерства з НАТО до членства, аби надійно гарантувати національну безпеку України. Кумедно було спостерігати, як кожний урядовець намагався приписати саме собі успіх у даному питанні, забуваючи подякувати тим, хто дійсно заклав підвалини для такого досягнення.

На відзначення заслуговує рішення США про надання допомоги для зміцнення обороноздатності України і отримання українськими Збройними Силами чергової партії «Джевелінів». Це стало доказом існування запасу міцності та довіри у відносинах між Україною і США, закладеного з 2014 року. Тому Україні варто не зупинятися на досягнутому і розширювати, як асортимент американської оборонної допомоги, так і коло країн, які її надаватимуть. В ідеалі було б важливо, аби на додаток до «Джевелінів» символами партнерства ставали також системи протиповітряної оборони «Петріот». Так само на порядку денному має залишатися міжнародна співпраця для укріплення морських рубежів нашої держави, яка була успішно започаткована через передачу Україні патрульних кораблів «Айленд».

Серед позитивів слід відзначити політичне рішення Євросоюзу про продовження в 12-тий раз на наступні 6 місяців пакету економічних санкцій проти Росії за підрив суверенітету і територіальної цілісності України. Таке досягнення — не стільки заслуга дипломатії Зеленського, скільки свідчення того, що інколи наші партнери є більшими захисниками інтересів України, ніж українська влада. Але слід пам’ятати ключове правило: ніхто не буде захищати нас більше, ніж ми самі.

Зі знаком плюс/мінус

Участь президента Зеленського у відеоконференції з питань «Східного партнерства», яка, на жаль, стала другорядним заходом у порядку денному Євросоюзу. Причину такого результату слід шукати у браку рушійної сили — амбітних динамічних ініціатив з боку асоційованих партнерів, насамперед, України. Замало епатажно проголосити в екран про те, що Україні потрібно членство і більше нічого. Потрібно робити все залежне для того, щоб досягати відповідних критеріїв членства у давно вже забутому турборежимі. А поки за рік ми не побачили жодного тематичного засідання РНБО чи координаційної наради у Президента з проблематики інтеграції до Євросоюзу.

Мінуси червня

Відсутність прогресу у врегулюванні ситуації на Донбасі. З моменту проведення Паризького саміту Нормандської четвірки в грудні 2019 року не було жодного дня, коли б російські окупаційні війська не відкривали вогонь, фіксуються посилення порушень на ділянках розведення. Навіть ротація і підвищення статусу членів української делегації у складі ТКГ не переконала Кремль у важливості виконання головного пункту домовленостей — забезпечення всеохоплюючого і сталого режиму припинення вогню. Без відповіді залишається питання, коли Росія призначить «дзеркальну» делегацію і скільки чекатиме на таке рішення українська сторона.

Не менші питання викликає й анонсований ОПУ проект закону про особливості самоуправління на Донбасі з імплементованою формулою Штайнмаєра. Візити української делегації до Берліна та Парижа, що загалом мало б передувати візиту Козака до Берліна, а не бути його наслідком, не вплинуло суттєво на ставлення Москви до виконання своїх зобов’язань. Більше того, як стало відомо з дипломатичних джерел, наші партнери залишилися розчарованими безпорадністю української делегації в частині розуміння логіки Мінського процесу та відсутністю конкретних пропозицій щодо шляхів забезпечення реалізації домовленостей.

Склалося враження, що українська сторона очікує «манни небесної» і не має впевненості у своїх силах. Засмученими були наші партнери і тієї наївністю та легкістю, з якою українська сторона фактично власними руками створює майданчик для прямих перемовин з маріонетками Кремля. Все це призводить до зростання небезпечної тенденції – втоми від України і розчарування з боку міжнародних партнерів.

У досяжній перспективі все менше залишається шансів на проведення обміну і звільнення українських заручників та політв’язнів. Все зрозумілішим стає те, що вересневий та грудневий обміни відбулися з «барського плеча» Путіна, який підігравши Зеленському, хотів у такий спосіб з одного боку — нав’язати російський сценарій врегулювання ситуації на Донбасі, а з іншого — звільнити знакових для Москви свідків російських злочинів на Донбасі (Влодимир Цемах) і на Майдані (беркутівці). Отримавши внаслідок першого обміну згоду України на російський варіант імплементації формули Штайнмаєра, Москва збільшила свої апетити і почала вимагати за наступні обміни фіксацію Верховною Радою особливого статусу Донбасу на постійній основі у окремому законі. Тому можна очікувати, що процес звільнення українських бранців Кремля буде поставлено на паузу. Фактично через рік маємо очевидне підтвердження, що відсутність чіткого розуміння Зеленським природи і шляхів врегулювання на Донбасі призвело виключно до втрати Україною багатьох виборених у попередні роки козирів у мирному врегулюванні та прогнозованої стагнації гуманітарного треку.

Дивною продовжує видаватися ситуація, коли перша особа держави обходить мовчанням резонансні події, що мають першочергове значення для відстоювання суверенітету і територіальної цілісності України. Для президента воюючої держави чомусь не є важливими питання проведення незаконного російського референдуму в Криму, та ще й з питання змін до конституції РФ. Заклик до міжнародних партнерів із проханням посилити санкційний режим щодо РФ за її дії з продовження анексії нашого півострова і порушення прав українських громадян, включно кримських татар. Без потужного слова глави держави коментар МЗС, хоч і абсолютно правильний, ризикує залишитися коментарем без дій. На жаль, у привітанні глави держави з Днем Конституції немає жодного сигналу про Крим і незаконність російської окупації. А підстав для активної дипломатії є більш, ніж достатньо. Наприклад, слушною була б українська ініціатива використати майданчик Ради Безпеки ООН для обговорення теми незаконного референдуму в Криму та засудження переможної бравади Путіна, який схоже вільно почувається у своїх діях на нашій території, а також вказати усім світом на те, що міжнародне право має пріоритет над національним, а зміни до Конституції РФ фактично делегітимізують режим Путіна, підтверджують реваншистську політику Росії і кидають виклик всьому цивілізованому світу.

Не додало позитиву дипломатії Зеленського і його реакція на провокацію п’ятої проросійської колони в Україні з оприлюдненням сфабрикованих записів телефонної розмові віце-президента США Джо Байдена з п’ятим президентом України Петром Порошенком. Для міжнародних партнерів, в тому числі й американських, є очевидним, що це є реальна спроба Москви руками українців втрутитися у американські виборчі перегони та зруйнувати двопартійну підтримку України в США. Відкриття в Україні кримінальної справи проти Порошенка та Байдена за нібито «державну зраду та зовнішнє управління Україною» лише збільшило апетити гібридної машини російської пропаганди. Тому по мірі наближення дати американських виборів слід очікувати на нові порції «компроматів».

Значної шкоди міжнародним позиціям України завдало й продовження українськими правоохоронними органами штампування кримінальних справ проти п’ятого президента. Апогеєм таких дій із присмаком російського реваншу стала нова справа «про розпалювання міжконфесійних відносин в Україні внаслідок отримання Томосу про автокефалію Православної церкви України». Різко негативна публічна реакція ключових партнерів України — від США, Канади, Німеччини і ЄС — до української громади та впливової політичної сили Європейської народної партії щодо неприйнятності використання системи правосуддя України для зведення політичних рахунків та переслідування опозиції може створити перешкоди на шляху інтеграції до ЄС і НАТО та стати на заваді отримання потрібної фінансово-економічної допомоги

Бездарні дії української влади з розслідування трагедії українського літака і загибелі людей в Ірані є неначе діагнозом дипломатії Зеленського. Від перших бравурних заяв та заспокоєння, що про все домовлено, у червні цей трек логічно дійшов до першої клітинки — міжнародних судових інстанцій та невиконання Іраном своїх обіцянок. Прикро, що у цьому конкретному випадку влада не дослухалася до порад і голосу розуму. Ситуація могла б бути іншою, якби від самого початку пішли не шляхом популістських обіцянок, а міжнародно-правових процедур, зокрема формування міждержавної слідчої комісії та винесення цього питання на рівень РБ ООН. Вкрай неприйнятним є і те, коли склад делегації України на переговорах по цій справі був затверджений президентом лише через півроку після трагедії. Пам’ять про 176 пасажирів, включно з 11 українцями на борту цього лайнера, вимагає серйозного ставлення найвищого керівництва держави. Вчергове наголошуємо, що забезпечити ефективні результати розслідування, відновлення справедливості та гідні компенсаційні виплати родинам загиблих українців є справою честі як для української дипломатії, так і особисто президента.

Фактори, які впливатимуть на дипломатію Зеленського у наступні тижні:

З 1 липня починається головування ФРН в ЄС, яке в листопаді плавно доповниться ще й головуванням у Раді Європи. Тому було б важливо, аби українська сторона вміло використала цю нагоду для просування своїх євроінтеграційних амбіцій. Системності та цілеспрямованості цій роботі додала б підготовка і передача Берліну українського бачення пріоритетів співпраці під час головування Німеччини. Але ключовим для прогресу на цьому шляху залишатиметься знак якості реформ та верховенства права в Україні. Генерування непідготовлених ініціатив, на зразок чергової «радикальної» реформи системи судочинства, митниці чи СБУ, довіри з боку партнерів до намірів української влади не додадуть, а відтак пробуксовуватиме євроінтеграційний та євроатлантичний курс.

Вагомим іспитом стане ситуація навколо президентських виборів у Білорусі. Маємо з хірургічною вивіреністю вибудувати позицію, аби, з одного боку, не зіпсувати відносини з нинішнім президентом Білорусі, сумнівів у переобранні якого у серпні все менше, з іншого — з повагою до базових демократичних принципів і стандартів виборчого процесу та недопущення, щоб наша позиція по Білорусі роз’єднувала нас з підходами ЄС.

Літні місяці традиційно підвищують ризики нових провокацій на донбаському та кримському напрямках. Через це важливо оперативно інформувати на упередження партнерів про нашу оцінку планів і дій росіян, особливо на фоні обнулення російської конституції та запланованих масштабних військових навчань, як і не допустити домінування кремлівського наративу в публічному просторі про ситуацію в Україні. Напевно, прийшов час повернутися до нових, добре забутих старих ідей про розгортання миротворчої операції ООН на території ОРДЛО та підготовку нової дорожньої карти, яка б відновила принцип «спершу безпека» і усунула протиріччя у послідовності реалізації Мінських домовленостей. Корисною стала б й телефонна конференція у Нормандському форматі на рівні лідерів країн-учасниць, якій мала б передувати тристороння розмова Києва, Берліна та Парижа.

Україна має розумно відреагувати на результати виборів президента Польщі. Незалежно від прізвища переможця виборчих перегонів, українсько-польське стратегічне партнерство повинно лише зміцнюватися і стати фактором стабільності в Європі.

Важливим викликом стане підготовка і змістовне забезпечення Саміту Україна-ЄС, який запланований на 1 жовтня у Брюсселі. Українська сторона має заздалегідь передати очікування щодо результатів саміту і ініціювати підготовку заключної заяви, яка б зафіксувала прогрес у відносинах. В умовах, коли ЄС концентруватиметься на внутрішніх проблемах, варто виявити наполегливість і креативність, аби нав’язати власний порядок денний. Важливою запорукою успішності цього форуму, як, власне, й подальшого прогресу у відносинах з ЄС та НАТО, має стати вирішення українською владою проблеми політично мотивованих справ проти п’ятого президента України та переслідування політичних опонентів всупереч принципам верховенства права та незалежного правосуддя.

Виваженої позиції та чутливої уваги потребує й розвиток ситуації на Близькому Сході. Анонсована готовність Ізраїлю обговорювати питання закріплення свого суверенітету над Західним берегом є таким, що матиме далекоглядні наслідки для міжнародної політики та безпосередньо для України.

Оголошений Макроном уже найближчим часом візит до Москви (Київ щонайменше мав би так само наполягати на виконанні обіцянки Макрона здійснити візит в Україну) та готовність Меркель розвивати діалог з Росією, попри її дестабілізаційні дії, потребують посиленої уваги України. Така позиція наших важливих європейських партнерів посилює впевненість Росії в ефективності обраною нею стратегії керованого хаосу та лише заохочуватиме Кремль до ескалації насильства для примушування Європи до діалогу. Київ має чітко артикулювати ці загрози та запропонувати своє бачення розвитку безпекової архітектури в Європі, ураховуючи агресивну політику Росії. Варто продовжувати переконувати наших партнерів, що успішна європейська Україна — найкраща стратегія для стримування Росії та відновлення стабільності в Європі.

Костянтин Єлісєєв

Голова ГО «Центр нових рішень», Посол, дипломатичний радник Президента України (2015−2019)

 

Читайте також:

    Залишити відповідь

    Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

    Здесь размещаете любое содержание.... (Події зараз вимкнено)